Жіночий ветеранський рух
Захист прав українських жінок-військовослужбовиць і ветеранок, та допомога у розбудові більш рівноправного демократичного майбутнього.
Життя Андріани Арехти змінилося з початком протестів на майдані у 2013 році. Тоді це була молода недавня випускниця вишу, яка готувалася робити кар’єру бренд-менеджерки у царині міднародного маркетингу, а зараз вона – ветеранка війни з досвідом участі у кількох найбільш кривавих боях тривалої російсько-української війни. Вона очолює Жіночий ветеранський рух. Для багатьох в Україні її обличчя стало обличчям жінок-ветеранок.
Трансформація цієї жінки відбувалася поступово, але, на її погляд, трансформація була також і неминуча. Після того, як впродовж кількох місяців Революції Гідності вона поєднувала свою денну роботу і нічне перебування на протестному Майдані, саме російське вторгнення і анексія Криму в березні 2014 року та подальший вибух бойових дій на Донбасі у Східній Україні підвели її до розуміння того, що це був вирішальний момент для її країни.
У травні 2014 року вона зупинила маршрутку та приєдналась до 100 інших добровольців, які прямували до Луганську на Донбас. «Я поїхала на 5 днів. Просто знала, що маю щось зробити. Тоді ніхто не говорив про війну, і я й гадки не мала, що залишусь служити як доброволець і потім як воїн на наступні 15 місяців», - розповідає вона ЄФД у телефонному інтерв’ю з Києва. Вона пішла з військової служби тільки під час своєї вагітності у 2015 році. Її чоловік, з яким вони разом воювали в одному батальйоні, й досі служить у підрозділі Сил спеціальних операцій.
У ті перші місяці війни вона була одна з небагатьох жінок-доброволиць, які перебували на дійсній військовій службі. Формально вона не пройшла підготовку для військового життя. Вона не отримала військову форму, і спочатку їй довелося воювати у футболці та кросівках. Вона навіть не знала, як поратися зі зброєю. А одного разу вона сховала ручну гранату у свій бюстгальтер, бо боялась її загубити. За свою підготовку жінка дякує своєму командирові батальйону «Айдар», в якому воювала з червня 2014 року. «Він бачив мій потенціал і знав, що я можу воювати», - говорить вона.
Пані Арехта вважає, що вона та інші добровольці зіграли дуже важливу роль на ранньому етапі протистояння України російській агресії, оскільки на той час в армії не вистачало підготовленого особового складу. Але спочатку у неї не було офіційного статусу учасника бойових дій. Офіційно вона значилася у списках як швачка.
«Якщо б я загинула, мене б не визнали воїном, який загинув за свою країну. Я просто була б швачкою, яка загинула на війні», - розповідає вона. Вона із сумом згадує про те, що багато сотень добровольців та друзів загинули без потреби тому, що не мали відповідної підготовки, зброї та техніки в ті перші місяці війни, і визнає, що військовослужбовиці та ветеранки й досі стикаються з багатьма проблемами, пов’язаними з вкрай традиційним військовим і нормативно-правовим забезпеченням в Україні.
Жіночий ветеранський рух – це об’єднання, засноване жінками-ветеранками у 2019 році, яке працює над вирішенням цих проблем та захищає права військовослужбовиць і ветеранок. Членкині організації виступають за гендерний паритет у збройних силах і намагаються покращити громадське сприйняття ветеранок і військовослужбовиць. Рух також працює як мережа безцінної підтримки для колишніх жінок-воїнів.
Вона згадує перші неформальні зібрання жінок як одкровення. «Як ветеранки війни, ми розуміли, що перед усіма нами стоять ті ж самі проблеми. Коли повертаєшся з фронту, то повернутись до нормального життя неймовірно важко. Тобі потрібна підтримка жінок, які так само як і ти є свідками жахіть війни. Ми втратити своїх братів і сестер, але суспільство, в якому ми живемо, й гадки не має, через що ми пройшли», - розповідає пані Арехта.
Одне з найбільш вагомих досягнень ветеранок стало прийняття принципово нового законодавства у 2018 році, яке вперше визнало роль жінок у війську. Це є надзвичайно важливим у країні, яка має одну з найбільш фемінізованих армій в Європі.
Нещодавно Рух виступив за зміну в законі, що дозволяє жінкам вступати на навчання до військових академій, які до цього були відкриті тільки для чоловіків. Починаючи з 2019 року, молоді жінки можуть отримувати практичну і психологічну підготовку необхідну для виконання бойових ролей. Тепер жінки отримують офіційні бойові завдання нарівні з чоловіками, і вони більше не просто доброволиці. Як каже пані Арехта, «жінки можуть зіграти реально важливу роль у війні».
Вона визнає, що для жінок-воїнів життя під час та після служби не легке. Не зважаючи на неймовірні самопожертви, жінки стикаються із сексуальними домаганнями та дискримінацією. Жінки не можуть стати офіцерами в армії. Військовослужбовиці і курсантки мають труднощі з отриманням належної військової форми, і багато хто з них вимушені носити чоловічу нижню білизну, оскільки статутної жіночої нижньої білизни не вистачає. Зважаючи на недостатню кількість гінекологів і акушерів на Донбасі, військовослужбовиці не мають належного доступу до медичного обслуговування, яке вони потребують під час своєї служби, і це може мати довгострокові наслідки для їхнього здоров’я. Велика кількість ветеранок, які отримали поранення й каліцтва, також мають проблеми з отриманням державних виплат через бюрократичні перепони.
Зараз, за підтримки ЄФД, Жіночий ветеранський рух активно веде постійний діалог з українськими парламентарями, військовими, громадянським суспільством і широкою громадськістю для вирішення цих та інших проблем. Зокрема вони проводять зустрічі по всій країні, зокрема в школах, де вони розповідають про свій досвід, а також роз’яснюють дітям важливість демократії та гендерної рівності.
Один із напрямків їхньої роботи, спрямованої на привернення уваги до випробувань, через які доводиться проходити жінкам-воїнам, це створення документальних фільмів про жінок, які загинули під час служби. Короткі фільми, що викладені на їхній сторінці у Фейсбуці, розповідають про цих воїнів-жінок голосами членів їхніх родин, друзів і бойових побратимів/посестер, і часто включають відеокадри із зображенням самих цих жінок. Чудово зняті, вони є важливим доповненням до розповідей про українських військових, де такі історії викладаються рідко.
Цього року Рух вперше брав участь у Марші захисників на День незалежності України, що стало важливою акцією визнання тієї вагомої ролі, яку відіграють жінки в бойових діях.
На місцевих виборах, що відбудуться цього жовтня, близько двадцяти ветеранок висунули свої кандидатури у своїх округах. Всі ці жінки брали участь у проведеній Рухом менторській програмі, в рамках якої ментори допомагають ветеранкам розвинути свої лідерські навички та розширити мережі своїх прихильників.
«Ці ветеранки хочуть допомогти Україні й допомогти покращити життя людей у своїх містах. Вони хочуть розбудувати демократичне майбутнє для України», - зауважує пані Арехта. Жінки балотуються від широкого спектру політичних партій, оскільки ветеранський рух є суто аполітичною організацією.
Тепер, озброєна дипломом магістра державного управління від престижної Києво-Могилянської академії завдяки стипендіальній програмі для ветеранів, пані Арехта має чітке бачення своїх планів на майбутнє.
«Я хочу допомогти іншим дізнатись більше про наш досвід як ветеранок війни. Ми працюємо у постійному контакті з Міністерством оборони та членами парламенту, які виступають за відміну дискримінаційних політик у збройних силах, як це вимагається від України за зобов’язаннями, взятими нею в рамках протоколів НАТО. На жаль, більшість наших генералів походять з іншої ери і чинять супротив реформі. Нам потрібне молодше покоління для здійснення цієї зміни. Це і є однією з причин того, чому ми як ветеранки спілкуємося з українськими дітьми. Ми хочемо, щоб молодше покоління розуміло важливість демократії, було активним і працювало заради створення більш рівноправної України», - говорить вона.